У березні 2022 року я все ще сиділа у своєму рідному місті в Україні, слухала постійний звук повітряної тривоги і не знала, як далі бути з власним життям. У певний момент мені довелося робити вибір, і я вирішила приїхати до Данії в пошуках безпечнішого життя.

Саме волонтерський автобус Aid Ukraine Denmark привіз мене з Варшави до Копенгагена – місце, де я оселилась, і яке тепер є моїм другим домом. Я була настільки задоволена підтримкою та допомогою, яку отримала від волонтерів, що вирішила сама нею стати через місяць після прибуття до Данії. Я відчувала, що в деяких українців ситуація набагато гірша, ніж у мене, і я розуміла, що маю достатньо часу та емоційних сил, щоб допомогти їм. Мої знання мов стали моїм найважливішим інструментом, тому я почала допомагати Aid Ukraine Denmark з перекладами.

Тим часом мені довелося стикатися з тими ж викликами, що й усім українцям — шукати роботу, житло, друзів. По суті, будувати своє життя з нуля в абсолютно новому суспільстві. Думаю, у мене все вийшло добре – я отримала роботу, яку люблю, а також відбула дуже захоплююче стажування на Копенгагенському тижні моди. Я є єдиною українкою, яка коли-небудь там працювала, і я пишаюся тим, що ділюся своєю культурою зі своїми новими колегами та друзями.

Я все ще зосереджена на волонтерстві та допомозі українцям у Данії, на скільки мені це дозволяє вільний час. Я вважаю, що під час цієї війни кожен має знайти своє місце для боротьби за демократію та свободу, і я надзвичайно рада, що віднайшла своє.

Я маю російсько-грузинське коріння. Вісім років тому я переїхала до Данії з Москви. Мій чоловік –датчанин; моя дочка є датчанкою, росіянкою і грузинкою водночас. Тож моя сім’я дуже різноманітна, і мені це подобається!

Коли почалася війна, я відчувала шок та величезний біль, сором і провину. Проте я знайшла в собі силу, мужність та енергію, щоби перетворити свій біль на діяльність. До переїзду в Данію я була директором відділу маркетингу в Essity, відповідаючи за роботу компанії в Росії, Україні та країнах СНД. Коли почалася війна, я запропонувала допомогу колишнім колегам в Україні. Одна із них переїхала до мене в Копенгаген 6 березня. Останні два місяці Дарія жила з моєю родиною. Ми не бачилися десять років до того, але коли війна увійшла в наші домівки, ми з Дарією стали рідними. Зібравши три гуманітарні вантажі та прийнявши Дарію, я приєдналася до Aid Ukraine Denmark як керівник команди з перекладу.

Ми не можемо змінити місце свого народження, але ми можемо вирішити, якими людьми ми хочемо бути. Наші дії визначають, ким ми є. Я зробила свій вибір. Я вирішила допомагати та підтримувати Україну, і це мій власний спосіб захистити демократію та права людини. Коли я бачу українку – я не бачу біженку – я бачу матір, я бачу сестру чи подругу. Я хочу її обійняти і піклуватися про неї та її дітей. Я хочу, щоби вона була в безпеці та під захистом у моєму новому домі тут, у Данії.

Співчуття та турбота є основою всього, що ми робимо як волонтери. Наша команда перекладачів будує мости; ми перші, хто зустрічає людей і приймає їх тут, у Данії. Одним із наших завдань було налагодити доїзд автобусів з Данії до Польщі, щоби перевезти українців, які втекли від війни, до Данії. Я сама брала участь у цих перевезеннях. У моєму автобусі їхали 44 українці. Я ніколи не забуду цей досвід. Я дуже пишаюся тим, що Aid Ukraine Denmark безпечно доставив 529 українців до Данії. Бути волонтером – моя найприємніша робота!